9 березня 2014 року в Стамбулі відбувся урочистий прийом на честь учасників зборів Предстоятелів і представників Помісних Православних Церков. На зборах, що відбулися 5-9 березня, обговорювалися питання, пов'язані з підготовкою Всеправославного Собору.
«Сьогоднішній день — вінець і звершення трудів, що стали за минулі дні спільним внеском у зміцнення нашої єдності в пору випробувань і небезпек, — зазначив у слові до присутніх на прийомі Святіший Патріарх Константинопольський Варфоломій. — Сам по собі факт наших зборів показує, наскільки серйозне значення вони мають. Особиста присутність є необхідною заради збереження любові, що зв'язує нас. Константинопольська Церква і ми особисто глибоко цінуємо великий дар вашого приїзду і перебування з нами. Ви підняли на себе труд і жертви, щоб відгукнутися на наше запрошення, за що вам сердечно дякуємо. Ми збережемо живий спогад про кожного з вас, невпинно молячись про вас Господу нашому. І того ж просимо від вас, очікуючи, що ви будете молитися і про нас, і про Константинопольську Церкву».
На урочистому заході прозвучало слово Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила:
«Ваша Святосте, возлюблений у Господі Святіший Патріарху Варфоломію, Ваші Святості і Ваші Блаженства, Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!
Насамперед хотів би висловити сердечну подяку Вашій Святості за ініціативу проведення наших зборів, за їх організацію і за теплу гостинність. Думаю, що висловлю спільну думку, якщо скажу, що всі ми відчували радість від спільної молитви і братського спілкування у дворах Святішої Константинопольської Церкви, відчуваючи себе братами, пов'язаними союзом любові.
Нинішній день став для нас духовною кульмінацією перебування в місті святого Костянтина — сьогодні Господь сподобив нас спільно принести Безкровну Жертву і причастям від єдиної Чаші знову відобразити єдність нашої Святої Церкви. Це було воістину торжество Православ'я, видиме вираження його перемоги.
Буваючи в Константинополі, я щоразу відчуваю особливі переживання. У цьому місті творилася історія Православної Церкви. Тут проходили Вселенські Собори, проповідували великі святителі, відточувалися богословські формулювання Святого Православ'я. Історія Царгорода є славною і величною і водночас глибоко трагічною. Усі ми знаємо, скільки випробувань довелося перенести і яких зусиль докласти місцевій Церкві, щоб зберегти тут вогонь віри, щоб, незважаючи на важкі обставини, на берегах Босфору продовжувало святитися ім'я Христове.
Сказане є цілком справедливим і щодо інших Помісних Православних Церков. Кожна з них переживала або переживає зараз важкі часи. Хід Церкви в історії — це хресний шлях, передбачений Самим її Божественним Засновником та Главою — Господом нашим Ісусом Христом.
Не можна сказати, що ми пройшли через усі випробування без наслідків і втрат: були і залишаються прояви людської слабкості, недоліки в міжцерковному спілкуванні, розбіжності й непорозуміння один одного з якихось питань. Але Божою милістю нам вдалося за минулі два тисячоліття зберегти головне — чистоту спасенної православної віри і нашу єдність. І цей скарб нам потрібно берегти, як зіницю ока. Тільки в цьому випадку ми зможемо успішно нести наше свідчення і бути світлом для світу і сіллю землі (пор. Мф. 5:13-14), будучи опорою християнському світу. Адже в наш час загального обмирщвлення, секуляризації Православна Церква залишається твердою хранителькою євангельських моральних норм. Тому й озброюється на неї ворог роду людського, прагнучи посіяти серед нас насіння недовіри й розбіжності. Але ми повинні перемагати ці підступи смиренням і братолюбством. Тільки так ми можемо рухатися вперед, у тому числі і в справі скликання Святого і Великого Собору — головного питання, заради якого ми зібралися в ці дні в Константинополі.
Шлях до Собору — це шлях зростання в любові і єдності Синаксис, що завершився, наочно і яскраво продемонстрував, що не прагнення до перемоги і до затвердження своїх поглядів, а повага до думки іншого, готовність максимально врахувати позицію кожної Церкви приводять нас до бажаної однодумності і, таким чином, прискорюють Передсоборний процес.
У центрі нашого спілкування має стояти заповідь, залишена нам Господом: «Заповідь нову даю вам, любіть один одного» (Ін. 13:34). Цю любов ми відчуваємо за Божественною літургією, і ми сьогодні відчули її реально. Будучи прихильниками іноді різних поглядів, ми щиро говоримо один одному: «Христос посеред нас», — і щиро відповідаємо: «І є, і буде».
Наша любов повинна виявлятися, у тому числі, й тоді, коли одна з Церков особливо страждає. Тому було так важливо ще раз висловити нашу братню солідарність з Антіохійською Православною Церквою, з усіма християнами, які переживають важкі дні, чи то на Близькому Сході, в Африці чи в інших регіонах.
Ми повертаємося на свої кафедри з добрим почуттям, оновлені в надії, в любові і в молитві. У наших серцях залишаться теплота й радість братського спілкування один з одним і на засіданнях Синаксиса, і на богослужіннях, і за братськими трапезами. Будемо молитися, щоб Господь допоміг нам в наших зусиллях з підготовки Собору. І нехай збереже Христос Спаситель Святу Свою Церкву в мирі, однодумності і взаємній любові!»
Служба комунікації ВЗЦЗ/Патріархія.ru
